Під захистом маминого сердця від Тетяни Серебреннікової

tana.jpg


Моє щастя, моє серце, моя доня,
Моя лада, моя леля, моя доля
.
(з пісні у виконанні Миколи Свидюка)

Це щастя зовсім поруч. Спочатку не знаєш, що з ним робити, потім призвичаюєшься, а згодом починаєш усвідомлювати, розуміти і насолоджуватись.

Одягаючи зимові речі, в яких ходила вагітною минулого року, відчуваю, що мені не вистачає животика. Саме так, не вистачає. А моя 8-мимісячна донечка швиденько підростає і може побути ще в маминому  животі завдяки слінгу. Заспокоюється миттю, знаходить потрібну позу і ніколи не вередує в «кармані». Любить, коли я (тобто ми) ходимо швидко так само, як я ходила-бігала на останніх місяцях вагітності. Де тут мама і де її серце ще можна посперечатись, бо мамине седце - в цій дитині, дарованій небом і виплеканій долею. Ловити подих і зітхання, цілувати маленький носик, годувати будь-де, ховаючись від стороннього ока під «хвостом» — це ми все можемо завдяки слінгу. Є люди, які кажуть, мовляв, носять, як цигани; але всім не довести, як нам зручно і добре разом. Тож завдяки слінгу подовжую собі період вагітності — важкого животика і вивільняю руки у поїздках громадським транспортом, а ще гуляючи в негоду разом, коли маленьке серце нової людини і мамине турботливо-полохливе б’ються зовсім поряд. Хіба зрозумієш, хто кого охороняє… Серденько моє, моя донечка! Мамина турбота часом у простих речах, зокрема, у лляному полотні, в якому століттями наші праматері носили немовлят. Добре, що повертаємось до традиції, яка тільки інакше називається і подекуди має кільця.

Сподіваюсь, культура слінгоносіння вкоріниться на нашій землі надовго і матиме відповідні наслідки в майбутніх поколіннях з міцним зв’язком матері і дитини.

 

 

Серебреннікова Тетяна